котик

понеділок, 18 серпня 2014 р.

Дитячий письменник Всеволод Нестайко
Всеволод Зіновійович Нестайко народився в Бердичеві 1930 року, у три роки залишився без батька. В його одинадцять почалася війна, і хлопець пережив два роки німецької окупації в Києві.
У дитячі роки він дуже хотів скоріше вирости, стати великим та дорослим, бо був «маленький, худенький, ще й рудий». І, звісно, не обійшлося без прізвиськ, знайомих усім рудим – «Море горить!», «Пожежна команда», «Рудий африканський їжачок». Та час ішов надто швидко, і маленький Сева й не зогледівся, як несподівано витягнувся майже під два метри, перестав бути рудим.
Коли прийшов час обирати майбутню професію, Всеволод Зіновійович, ні хвилини не вагаючись, вирішив стати письменником. У 1947 році, закінчивши школу зі срібною медаллю, вступив до Київського університету ім. Т. Шевченка на філологічний факультет.
«І раптом збагнув, що даремно поспішав вирости, що дитинство – найпрекрасніша пора людського життя. І так мені захотілося повернутися назад! Назад у дитинство— догратися, досміятися, добешкетувати.... Та нема у часу дороги назад», – зізнається він.
І все ж таки Всеволод Зіновійович Нестайко знайшов цю дорогу. А пролягла вона через уяву і фантазію. Він подумки повернувся у дитинство – не мавши щасливого дитинства, він створив його у своїх книжках для своїх читачів: «Коли я став по-справжньому дорослим, мені страшенно захотілося повернутись назад у дитинство.  Вихід був один — стати дитячим письменником. Так я й зробив. І, пам’ятаючи своє невеселе дитинство, я намагався писати якомога веселіше».
Всеволод Нестайко – лауреат літературної премії імені Лесі Українки (за повість-казку «Незвичайні пригоди в лісовій школі»), премії імені Миколи Трублаїні (за повість-казку «Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків»), премії імені Олександра Копиленка (за казку «Пригоди їжачка Колька Колючки та його вірного друга і однокласника зайчика Косі Вуханя»). На першому Всесоюзному конкурсі на кращу книгу для дітей за повість в оповіданнях «П’ятірка з хвостиком» він був удостоєний другої премії. 1979 року рішенням Міжнародної ради з дитячої та юнацької літератури трилогія «Тореадори з Васюківки» внесена до Особливого Почесного списку Г. К. Андерсена як один з найвидатніших творів сучасної дитячої літератури.
Дитячі письменники справжні і тому безсмертні. І тут не треба високого пафосу — вони живуть у створених ними світах. Туве Янссон — у країні Мумі-тролів, Астрід Ліндгрен — на даху в хатинці з Карлсоном. Всеволод Нестайко переміг пана Морока і житиме відтепер у Країні Сонячних Зайчиків.  
Він був справжнім письменником. Справжнім, бо на його книжках виросло вже три покоління. Бо його читають і діти, і дорослі. Бо казковий світ його книжок, прочитаних у шкільному дитинстві, не відпускає все життя…

В Країні Сонячних Зайчиків 1959
Одного сонячного ранку Всеволоду Нестайку наснилося, що у нього на носі сидить живий сонячний зайчик і золотим пензликом малює йому на щоках ластовиння. Письменник прокинувся і відчув якусь незвичайну радість. Йому страшенно закортіло відразу ж сісти за письмовий стіл і розпочати писати про тих лоскотливих сонячних зайчиків.
-Раз ти розгорнув цю книжку — ти вже прохилив двері в нашу казку. Здрастуй, друже! Заходь, будь ласка!.. Ми завжди раді хорошим гостям.
Але пробач, одійдем на хвилиночку вбік. Я мушу спитати тебе по секрету одну річ (щоб ніхто не чув):
— Як ти ставишся до рудих? Так, так, до рудих і веснянкуватих?… Це для нас дуже важливо…
Ні, ні, я нічого не думаю, але, знаєш, трапляються іноді такі, що ото бігають за рудим хлопчиком або дівчинкою і дражняться противними голосами: «Рудий!», «Рудько!», «Пожежна команда!..»
Але тепер я знаю, що ти не такий, що ти справжній молодець, і тебе спокійно можна вести у надзвичайну країну Ластовинію.
У цій історії живуть і веселі ластовини (мешканці країни Ластовинія). Вони геть усі руді й веснянкуваті. І не лише люди – звірі й птахи в цій країні також веснянкуваті…

Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків» (1988).

«Це найкраща дитяча книга в моєму житті. Вона -  моє переродження з дитини, що ненавиділа читати в ту, що без цього не уявляє свого життя», - так може сказати кожен, хто познайомиться з героями книги.  Прочитавши її, ви дізнаєтесь про незвичайні пригоди Васі Глечика та Борі Бородянського в Країні Сонячних Зайчиків та лихій Зландії. Зустрінете загадкову Незнайомку, а також розкриєте таємницю казкової країни.


Незвичайні пригоди в лісовій школі(1981).
Буває, кажеш собі: “Ну все, це точно остання сторіночка, бо вже часу нема”, але чомусь не можеш відірватися ані від інтелігентної Пантери Ягуарівни, що викладає математику в лісовій школі, ані від сором'язливого зайчика Косі Вуханя, батько якого є співробітником Науково-дослідного інституту капусти, ні від інших героїв книги «Незвичайні пригоди в лісовій школі». Легка, життєрадісна, сповнена доброго гумору книга розповідає про веселі, дотепні пригоди зайчика Кося Вуханя і їжачка Колька Колючка та їхніх однокласників, учнів  спеціалізованої музичній лісовій школи з ведмежою мовою викладання.

Тореадори з Васюківки(1964-1970)
------ От - знайдибіда, авантюрист шмаркатий! Ванько-о-о! Вилазь зараз же! Бо такого втру маку — тиждень чухатимешся! Вилазь, чуєш!
Ми лежимо в густих бур'янах за клунею, уткнувшись у землю носами, й не дихаємо.
— Вилазь, убоїще, бо гірше буде! Ти ж мене знаєш!
— Знаю, знаю, — ледь чутно зітхає мій друг і нарешті наважується подати голос.
— Діду! — жалібно озивається він.
— Давай—давай!
— Діду, — ще жалібніше повторює мій друг, — ви одійдіть за хату, ми виліземо. Бо ж ви битиметесь.
— Вони ще мені умови ставлять, вишкварки! Ану вилазьте!
— Та ми ж не хотіли. Ми ж хотіли метро. Таке, як у Києві.
— Я вам дам метра! Я вам такого метра дам, що…
— Ми ж не знали. Ми зараз усе закидаємо — нічого й видно не буде. Одійдіть, діду.
На початку двотисячних Нестайко відредагував і трохи переробив безсмертних «Тореадорів з Васюківки», давши їм нове життя. Книжка вийшла у видавництві «А–БА–БА–ГА–ЛА–МА–ГА» і за популярністю обігнала навіть Гаррі Поттера.
Про пригоди двох друзів мають змогу прочитати діти всього світу, бо книга перекладена близько 20-ма іноземними мовами й занесена до почесного списку Андерсена.

«Пригоди Журавлика» (1979)
А ця казкова повість - про маленького журавлика, який сміливо вирушив до міста на пошуки свого друга чижика Ціві-Тівіки. Там на нього чекають міські небезпеки і підступний кіт - хуліган Мордан, професор болотяних наук Жабурін Жабурінович  Кваквакум, іноземка мадам Какаду, а ще — нові благородні друзі і помічники - горобець Чик Чикчирінський, песик на ім'я Грай і багато інших. Одним словом, усе, як у звичайних казках: боротьба добра зі злом, тільки з різними сюжетними викрутасами для дівчаток і хлопчиків від 5 до 9 років. Але якщо вам менше чи більше років, то все одно читати книгу вам можна, а,  може, навіть потрібно.

«Загадка старого клоуна» (1982).
Степан Наливайко разом з родиною переїздить з села до столиці. Труднощі спілкування і притирання новачка в класі, які відчуває сільський хлопець в школі спочатку, з блиском вдається подолати лише до кінця книги. А до цього хлопчика чекають доленосна зустріч зі старим клоуном, таємничим Чаком, занурення в циркове закулісся минулого століття, фантастичні мандри в минулі століття і в майбутнє, зустріч з відомими історичними особистостями і навіть передача інформації із століття в століття! Читач потомиться в гестапо, відправиться на вогник до запорізьким козакам, побуває в монастирській келії, побачить витончені контури ще дерев'яного Маріїнського палацу і буде присутнім при закладці славного київського «Арсеналу», поспілкується з великим філософом і поетом Сковородою, а в кінці розкриє таємницю сміх-трави скомороха Терешки Губи і діда Хихини.

Одиниця з обманом (1976)
Ранок. П'ять хвилин тому почався урок. У коридорах порожньо й тихо.
Та ось хряскають вхідні двері. Спершу лунко — у вестибюлі, потім глухіше — по коридору — дріботять швидкі кроки: якийсь неборака запізнився.
Прочинились у кінці коридора двері якогось класу, і тоненький винуватий голосок жалібно писнув: «Можна?»
Щось докірливо каже з класу вчителька.
Двері зачиняються. І знову нікого. День почався. Порожньо й тихо в коридорах.
Тільки шкільний кіт Сократ, весь у крейді й чорнильних плямах, виходить з-за рогу й поважно йде самісінькою серединою коридора. Він користується нагодою. Він добре знає, що, коли продзвонять на перерву, доведеться йому, задерши хвоста, чимдуж чкурляти звідси й потім усю перерву гасати по школі, уникаючи палких проявів дружби любителів природи…

П’ятірка з хвостиком (1985)

Якщо ви читали повість «Одиниця «з обманом», то, мабуть, пам'ятаєте четвертий «Б», про який його класний керівник Ліна Митрофанівна говорила: «Мій четвертий «Б»— неможливий!.. Мій четвертий «Б» — найкращий!.. Мій четвертий «Б» доведе мене до інфаркту!.. Мій четвертий «Б» тільки й тримає мене на світі!..»
Але там, де є четвертий «Б», неодмінно мусить бути і четвертий «А». Бо де ж це чувано, щоб клас «Б» у школі був, а класу «А» не було.
І я вирішив написати ще одну повість — про четвертий «А». І написав «П'ятірку з хвостиком», повість, де на вас чекають одразу дві таємниці», - так написав про свої повісті Всеволод Нестайко.

          Ці та інші книги улюбленого дитячого письменника Всеволода Нестайка чекають на вас, шановні читачі, на полицях нашої бібліотеки.


                З. Єщенко, провідний бібліотекар Миргородської районної бібліотеки для дітей