котик

середу, 29 квітня 2020 р.


Збирач фольклорних скарбів

ЮНИЙ ДРУЖЕ!
Миргородська районна бібліотека для дітей пропонує тобі познайомитись з відомим українським фольклористом, етнографом, лексикографом, педагогом, краєзнавцем
Іваном Івановичем Гуриним,
    якому незабаром виповнюється 115 років від дня народження
( 07.05.1905 –  20.10.1995).


Іван Гурин народився 7 травня 1905 року в селі Бзові (нині Баришівського району Київської області), навчався в церковно-приходській школі, учитель якої Олександр Костянтинович Списовський прищепив хлопцеві любов і пошану до творчості Тараса Шевченка, а мати, Марта Яківна, допомогла зазирнути в неосяжний світ фольклору. Сирота (батько помер ще до народження сина) і фактично безхатько, десятирічний Іван мусив піти до притулку в Києві, а за 5 років повернувся до рідного села, де протягом двох років наймитував.
У 1921 – 1924 рр. він навчався у Війтовецькій педшколі, очолював там літературний гурт плужан, з 1922 р. і до кінця життя записував фольклор, а в 1930 р. фольклорні записи вперше були надруковані в журналі «Побут». Навчаючись у Ржищівському педтехнікумі, зацікавився діалектною лексикою, став дійсним кореспондентом Інституту української наукової мови та надіслав сотні діалектизмів і термінів народних ремесел. Філологічну освіту І. І. Гурин здобував заочно в Кам’янець-Подільському інституті соціального виховання та Київському педагогічному інституті.  
Під час Другої світової війни був коректором газети «На штурм ворога» Четвертого танкового Кантемирівського корпусу. І. І. Гурин сорок років учителював у різних регіонах України.
В 1966 р. вийшов на пенсію та оселився в Миргороді.  Тут він з головою поринув у громадську діяльність:  був  ініціатором створення Товариства української мови ім. Т.Г.Шевченка, що пізніше стало Миргородською організацією «Просвіта»; на добровільних засадах консультував літературне об’єднання «Любисток»; збирав матеріал про Давида Гурамішвілі – грузинського поета XVIII ст., який на схилі життя мешкав у Миргороді, де й помер і був похований. У пошуках експонатів І. І. Гурин відвідав Грузію; йому вдалося організувати миргородський музей Гурамішвілі, але незадовго до відкриття директором призначають іншу, благонадійнішу людину. Гурин також був незмінним учасником народного хору ветеранів праці районного будинку культури,  брав участь у самодіяльності Палацу культури курорту «Миргород». Виступав з групою миргородських бандуристів.
До останніх днів своїх Іван Іванович Гурин залишався палким патріотом, що виражалося, зокрема, і в такій, здавалося б, поверховій формі, як одяг – Гурин постійно носив вишиванку. Причому, якщо в 90-і це вважалося просто деяким дивацтвом, то за радянських часів такий прояв патріотизму був просто небезпечним. А ще в Івана Івановича на столі завжди були якісь нотатки, записи, замітки, а то і величезні паперові полотнища, розкреслені таблицями і розписані дивними, незрозумілими пересічному свідкові скороченнями. Це переконливо доводить, що Іван Іванович Гурин займався фольклористикою та лексикографією дійсно від душі, отримував від цього неабияке задоволення – більш того, присвячував цій нелегкій праці кожну вільну хвилинку.
Тож нагородження його за неабиякі заслуги і просто людську мужність, творчу настирність та клопітку багаторічну працю було закономірним. 1991 року Іван Іванович Гурин став першим лауреатом премії імені Павла Чубинського.
Помер 20 жовтня 1995 року. Похований у Миргороді на цвинтарі Всіхсвятської церкви біля могили матері Марти Яківни Гуриної (1880-1971) та дружини Віри Антонівни Олійник (1900 – 1972).
 Його ім’ям названо вулицю в Миргороді та  бібліотеку духовних знань, яка існувала в Миргороді у 90-і роки. Основу її склали книги з особистої бібліотеки Гурина. На жаль, пізніше вона була розформована. Частину книг передано міській публічній бібліотеці для дорослих ім. Д.Гурамішвілі.
Нелегким був життєвий шлях Івана Івановича, подекуди трагічним, адже це дуже боляче для чоловіка – втратити єдиного сина, не залишити спадкоємців, не продовжити свій рід. Проте довгі десятиліття самотності Іван Іванович присвятив праці, теплоту свого серця віддавав учням та однодумцям, а знання закарбовував у народознавчих працях. Завдяки його кропіткій роботі ми маємо численні фольклорні збірки та лексикографічні праці –  словники  рим класиків української літератури І. Котляревського, П. Гулака-Артемовського, Л. Боровиковського, Є. Гребінки, М. Шашкевича, Л. Глібова, Лесі Українки, Д. Гурамішвілі. Саме І.І. Гурин проклав місточок дружби між українським і грузинським народом – і тепер у нас є чудовий музей Давида Гурамішвілі. Тож можна впевнено сказати, що його слід в історії  Миргородщини не зітреться.
Спеціалістам нашої бібліотеки пощастило знати і навіть допомагати Івану Івановичу в укладанні його словника рим. Сьогодні в нашій пам’яті - години роботи  з густо списаними ним невеличкими папірцями та    усміхнений  Іван Іванович  з авоською  помаранчевих апельсинів. Для вас же він залишив автографи у двох своїх книжках.


           
ЦІКАВА ІНФОРМАЦІЯ:
-         У творчій спадщині  миргородського  художника Віктора Брикульця  є графічне зображення обличчя у напівпрофіль Івана Івановича Гурина;
-         Микола Пойдеменко, поет з Писарівщини Диканського району, написав вірш «Віршознавець» на 89 рік народження Івана Гурина (див. Прапор перемоги, 1994, 07 травня);
-         жителі села Довгалівка можуть пишатися тим, що Іван Гурин зберіг для нащадків легенду «Звідки походить орлиця», записавши її в 1950 році  зі слів  94-літньої  мешканки села  на прізвище Федоренко (див. Миргород, 1996, 02 березня). 
                Валентина Зінченко, заст. директора Миргородської ЦБС