Хто питає, той не блудить…

Ми звикли подорожувати автомобілем, автобусом, залізницею або літаком. Та наші пращури користувалися зовсім іншим транспортом – волами. І вимірювали довжину та відстань не звичними нам кілометрами, метрами чи сантиметрами, а милями, верстами, ліктями, пальцями, дюймами, вершками, долонями чи п’ядями. І орієнтувалися в своїх подорожах не GPS-навігатором, а Чумацьким шляхом.

         Щоб ближче познайомитись із старовинними мірами довжини та відстані, юні читачі районної бібліотеки для дітей, учні 3-Б класу ЗОШ І-ІІІст. ім. Панаса Мирного (класовод Тетяна Войтенко), вирушили в подорож своїм рідним краєм разом з чумаками для знайомства з видатними особистостями та місцями Миргородщини. Для цього вони змайстрували воза, вивчили зоряну карту Чумацького Шляху та озброїлись гаслом «Працюємо активно, рахуємо колективно, задачі, приклади розв’язуємо, логіку, творчість розвиваємо».

         В дорозі їх чекало чимало пригод і цікавих зустрічей. Подорожні Димов Артем та Радченко Владислав розповіли про козацький віз і Чумацький Шлях. На кожному етапі подорожі учнів чекали випробування: виготовити козацький віз, розгадати ребус, виміряти старовинними мірами довжину стрічки, відстань до населених пунктів: до Трудолюба, де живе коваль Олег Пилипенко, до зоопарку в Попівці, до Опішні, де виготовляють глиняний посуд, до Дібрівки, де жив видатний наїзник Михайло Стасенко та його вихованець кінь Гільдієць, до Великих Сорочинець на ярмарок та до різьбяра Юрій Моха, що проживає в Миргороді.

         І, звичайно ж, як справжні козаки, на всіх привалах мандрівники не сумували, бо відпочинку без пісні і танцю не буває.

                  Алла Савчук, бібліотекар Миргородської районної бібліотеки для дітей

Чудові ляльки – своїми руками

Лялька-мотанка – українська народна лялька, символ жіночої мудрості, родинний оберіг. Це  одна із найдревніших іграшок і священних істот нашого народу, якій тисячі й тисячі років. Скільки існує людство, стільки років цій іграшці.

                          

Власноруч зроблена лялька-мотанка має чарівну силу. Вона не лише береже родинне вогнище, але й має здатність здійснювати бажання. Таку ляльку мати передавала дочці, віддаючи заміж, а та, в свою чергу, дарувала Берегиню своїй дитині.

                        

Кожен елемент одягу ляльки-мотанки для наших пращурів мав символічне значення: спідниця символізувала землю, сорочка — три часи: минулий, теперішній та майбутній, а хустка або стрічка — зв’язок із небом.

                            

Друже, а чи вмієш ти виготовляти ляльку-мотанку — таку, якою колись бавилися діти, яку дівчата берегли аж до весілля і яка виконувала роль оберегу? Ні? Тоді маєш чудову нагоду навчитися, адже в Центрі еколого-натуралістичної творчості учнівської молоді міста Миргорода працює гурток «Екологічні фантазії" (керівник Тетяна Венціславська). Тож виготов і ти улюблений оберіг наших предків — ляльку-мотанку, постав її на покуті або прикріпи над дверима - і нехай вона приносить щастя в твою оселю.

А районна бібліотека для дітей запрошує вас познайомитись з персональною виставкою робіт Ванеси Щукіної – вихованки гуртка «Екологічні фантазії".

Зоя Єщенко, провідний бібліотекар Миргородської районної бібліотеки для дітей                      

Осінь: різнобарвна, розмаїта…

Осінь – яскрава та чудова пора. Стільки фарб, скільки в цей період дарує природа, не малює жодна пора року. Жовте, багряне, золоте листя дерев і кущів, строкаті квіти, ніжно-солом'яна суха трава, яскраво-червоні ягоди калини, рум'яні яблука а золоті груші у садах, кумедні парасольки грибів….

Чарівниця - осінь усе змінює на свій лад. Як тільки пролетить вітерець, листя вкриває землю, кружляючи в осінньому танці. А ще в середині осені з’являється  чарівний острівець тепла й сонячної погоди, який називається бабиним літом. Його особлива прикраса - сріблясте тонке мереживо павутини, що блищить у кожному кутку.

Багато художників беруть до рук пензля та намагаються передати неймовірні поєднання кольорів. Та чи не найкраще вдається це фотолюбителям. Вихованцям гуртків Центру еколого-натуралістичної творчості учнівської молоді   (керівник Наталія Тузенко)  вдалося вловити яскраві миттєвості осені.

Осінь - красива, мінлива й зовсім ненудна пора. Приходьте до нашої бібліотеки і переконайтеся в цьому.

                                              Валентина Зінченко, заст. директора Миргородської ЦБС

Пізнаємо книжкові таємниці…

Кожного місяця учні Трудолюбівської ЗОШ І-ІІІ ст. з нетерпінням чекають на подорож в Миргород, адже там вони обов’язково відвідають бібліотеку. З книжечками в руках діти переступають поріг – і їх очі загораються від зустрічі з книгами, що чекають на них.

Та вибір літератури – це перша радісна подія. А друга – знайомство з черговою книгою, енциклопедією з серії «Перші запитання і відповіді» «Де спить сонечко?» І хоч запитання в ній досить важкуваті для учнів молодших класів («Чи спить сонечко?», «Хто вночі не спить?», «Скільки потрібно часу, щоб дістатись до Місяця?», «Чи бачать сни тварини?»), майже на всі діти знали правильну відповідь. Були відповіді і кумедні.

- Хто вночі не спить?

- Я. Посплю 10 хвилин – і все.

- Що вам сниться?

- Мені приснилась біла лабораторна миша.

- Хто спить вниз головою?

- Коали і лінивці.

А останнє запитання задали бібліотекарям самі діти: «Про яку енциклопедію Ви нам розкажете наступного разу?» Бо зустрічі з бібліотекою без знайомства з новою книгою наші читачі не уявляють.

             Зоя Єщенко, провідний бібліотекар Миргородської районної бібліотеки для дітей

Хай з козачати виросте козак!

Того дня, напередодні  великого християнського свята Покрови, до районної бібліотеки для дітей завітали наші добрі друзі – третьокласники ЗОШ №1 імені Панаса Мирного. Як і при кожній зустрічі, ми відкриємо для них щось невідоме та, разом з тим, цікаве. В цей день розмова йшла про славну Запорізьку Січ, про січових козаків, їх походи і подвиги.

Вважають, що слово козак походить від слова «коза», адже козаки були спритні, як кози, і вдягалися в козячі кожухи. А, можливо,  від слова "кайзак", що означає "вільна людина ”. Бажаючих стати козаками спочатку приймали в «джури». І кожен «джура» сім років учився фехтувати, влучно стріляти, а на коні, мов реп’ях, сидів. А ще до цього вони розвивали силу, спритність і сміливість.

Бібліотекарі запропонували дітям прожити один день життям козаків, побувати в 16-18ст. на Запорізькій Січі.  На свято завітав славний гість — справжній миргородський козак Михайло. Саме він став головним суддею у всіх випробовуваннях, які чекали майбутніх козачат.

                                           Одержавши на раді згоду,

                                             Дітей козацького роду

                                             У наше коло викликаю,

                                             Їх перевірити жадаю!

                                             Поведу таку я річ:

                                             – Що ви знаєте про Січ?

Як виявилось, діти чудово знали та впевнено розповідали правила, які панували на Запорізькій Січі, бо по-справжньому готувалися стати козачатами.

Про хоробрість і спритність козаків ходили легенди. Ніхто не міг протистояти їм у двобої, бо були вони дуже сильними. Хто ж найсильніший з наших майбутніх козачат, козак Михайло перевірив під час конкурсу, який називався «Ну-те ж, браття, або перемогу здобути, або дома не бути». Діти із задоволенням надували повітряну кульку на швидкість – чия швидше лопне. Звання козака-Сили здобув Діма Сьомак.

В конкурсі «До булави треба й ще й голови» взяли участь і хлопчики, і дівчатка, і гості, присутні на святі. Переможених в ньому не було, адже всі учасники були кмітливими.

Зазвичай, в Січ не допускали жінок, але це було притаманно тільки січовим козакам. Тому в нашому колі в козачата приймали і дівчаток,  які теж, проходили випробування.  «Хто швидше добереться до козацького серця?» – так називався конкурс для дівчаток. Найшвидше до нього змогла дістатися Акімова Даша, за що і отримала медаль. 

           Та найважчим випробовуванням для маленьких учасниць був конкурс «Приготуй борщ». Береславець Настя і Лучкова Віка продемонстрували всім, що наші козаки на Січі без смачного борщу не залишаться.

В кожного козака був вірний товариш – бойовий кінь. Його дуже добре доглядали: мили їх, чистили, а коні виручали своїх вершників у боях і походах.

Отож і нашим майбутнім козакам було запропоновано намалювати коней. 

         Із зав’язаними очима з цим важким завданням успішно впорались Гринь Артем і Радченко Владислав. Своїми порадами та підтримкою їм активно допомагали вболівальники.

 Перед тим, як стати справжнім козаком, молодь проходила курс молодого бійця. От і ми запропонували нашим хлопцям конкурс, який  називався «Я – козак!» Як виявилось, одягти  національний одяг та ще й на швидкість не дуже легко, в чому переконались Кубре Назар і Димов Артем. Краще з цим завданням впорався Назар, за що і отримав медаль.

 У мирний час запорожці грали на музичних інструментах, співали пісень, танцювали та влаштовували показові бої. В конкурсі «Козаки на відпочинку» переможених не було, адже  кожен з присутніх умів розповісти  гумореску, заспівати пісню, розказати прислів’я та поділитися козацькою мудрістю.

І все ж кожен, хто мріє стати козаком, повинен знати і виконувати заповіді козаків. 

Тож шановний пан Михайло зачитав нашим юним друзям ці заповіді. А потім провів обряд посвяти – за давнім козацьким звичаєм посипав  козачат золотою пшеницею.

              
                  Алла Савчук, бібліотекар Миргородської районної бібліотеки для дітей

              

                                                       БУДЕМО ЧИТАЧАМИ!

Цього дня познайомитись з бібліотекою та стати її читачами вирішили учні групи продовженого дня третіх класів Миргородської гімназії ім. Т.Г. Шевченка. Разом з  вихователем Валентиною Білик завітали вони до районної бібліотеки для дітей. 

Все було цікаво майбутнім читачам, адже до цього дня вони відвідували лише шкільну бібліотеку. Та правила поводження з книгою їм були відомі, як і те, що більше знає той, хто багато читає.

Про це не знав лише Петя Замазуренко – герой лялькової вистави. Для нього та для гостей бібліотеки Василина Премудра провела вікторину «Чарівна скарбничка казок». Всього на одне запитання дав правильну відповідь Петя. І то лише тому, що почув підказку дітей.

А непосидючих відвідувачів бібліотеки змогли вгамувати  тільки періодичні видання, з якими вони із задоволенням познайомились.

                     Зоя Єщенко, провідний бібліотекар районної бібліотеки для дітей