Коса завжди була в пошані,

її носитиму і я…

Благослови, мати, косу заплітати,

Косу заплітати, у стрічку вбирати.

Щоб виросла довга, густа та красива

І раніш своїх годочків щоб не була сива.

Коли в сім’ї народжується маленьке дівчатко – це справді диво. Мама пестить і бавить свою донечку, гладить її по голівоньці. Ніжне волоссячко з часом стане густим і пишним. Поки дівчинка була маленькою, тільки й турбот, що радіти сонечку, тільки й справ, що рости здоровою, набиратися розуму. І в цей період свого життя дівчинка носила вільне, розпущене волосся, прикрашене віночком. 

Та настав той час, коли вона ставала помічницею, та їй заважало розпущене волосся. Тому треба було підбирати його, а, точніше, заплітати. Тож не міг наш народ не відзначити обряд першого закосичення, адже він був дуже важливий для кожної дівчинки.

І саме на таке свято – свято закосичення – завітали до районної бібліотеки для дітей учні 4-Б класу ЗОШ № 1 імені Панаса Мирного разом зі своїми мамами. Саме мами вперше заплітали своїм донечкам коси, благословляючи їх своєю молитвою:  

                                            

                                              Донечко рідненька, ти іще маленька,

                                              Я молюсь за тебе, як і кожна ненька.

                                              Я прошу у Бога здоров’я міцного,

                                              Щоб тобі послав він щасливу дорогу.

                                              Щоб в житті ніколи ти горя не знала

                                              І щоб твоя доля цвіла-процвітала.

За звичаєм дівчаток завжди вітали хлопчики, роблячи це дещо незвично: вони підходили до дівчаток, смикали їх за косички і бажали їм та їхнім косам рости здоровими та пишними. А потім визначали «Міс Ніжність» , «Міс Стиль»,  «Міс Грація», «Міс Елегантність», «Міс Чарівність»,  «Міні-Міс Помічниця».

Дівчатка ж довели всім присутніх, що вони вже справжні помічниці для своїх мам - уміють почистити картоплю, перебрати крупу і навіть, працюючи, заспівати пісню.

Того дня ми вперше зробили спро­бу повернути життя ще од­ному  з призабутих  звичаїв народу — закосиченню. І хо­четься вірити, що він ожи­ве,    наповниться   новим змістом,   передаватиметься новим  поколінням.   І  як би нас не переконували про старомодність коси,   але   в  дівочих   косах   є своя     принада,     щось ніжне, близьке, щемливе і священне…

                                                                                   Зоя Єщенко, провідний бібліотекар

                                                                              Миргородської районної бібліотеки для дітей