УЧИТЕЛЬ ДОБРА І КРАСИ

Василь Олександрович Сухомлинський – один із найвідоміших педагогів і дитячих письменників. Йому  судилося народитися і померти у вересні. На гранітному обеліску в Павлиші, що на Кіровоградщині, викарбовано дві дати: 28.09.1918 – 02.09.1970.

Упродовж 32 років педагогічної діяльності Василь Олександрович вів щоденник, який став основою для його художніх і наукових творів. Він – автор 41 монографії, понад 600 статей, і майже 1500 оповідань, притч і мініатюр - казок для дітей.

Ознайомлення з життєвим шляхом великого вчителя  та вивчення його педагогічної спадщини є моральним і професійним обов’язком кожної людини, яка причетна до виховання. А ми з вами причетні до цього процесу, бо однією з функцій бібліотеки є саме виховна. Отож, без сумніву, ми повинні бути знайомі з творчістю Сухомлинського для того, щоб використовувати у своїй роботі з читачами його педагогічні ідеї виховання гуманізму, високої моральності і поваги до дитини; допомагати вчителям  орієнтуватися в творчій спадщині видатного педагога; пропонувати їм його літературний доробок для дітей, а дітям – чудові художні твори.
Районна бібліотека для дітей до ювілею відомого педагога підготувала та видала методичні поради для бібліотекарів та вчителів. 

БІОГРАФІЯ

Народився Василь Олександрович Сухомлинський 28 вересня 1918 року у селі Василівка на Кіровоградщині в незаможній сім’ї. Батько його, Олександр Омелянович, орав, працював столяром і теслярем у поміщицьких економіях і селянських господарствах, майстрував колеса і музичні інструменти. Пізніше був сільським активістом, завідував колгоспною хатою – лабораторією, керував трудовим навчанням учнів (з деревообробної справи), був сільським кореспондентом

і активним учасником сільської самодіяльності. Мати, Оксана Юдівна, працювала в колгоспі, займалася домашнім господарством, а зимовими вечорами сиділа над своїм шитвом і розказувала дітям казки  ( у сім’ї , крім Василя, було ще троє дітей – Іван, Сергій і Меланія). Батьки ніколи не карали дітей, не вживали лайливих слів, дотримувалися традицій народної педагогіки. Тому, мабуть, усі їхні діти обрали професію вчителя.  

В родині Сухомлинських у дітей змалку виховували любов до книги. У діда була бібліотека. Він мав особливий вплив на онука. Василь Олександрович згадував: «При зустрічі дід часто любив мені читати. Одягаючи окуляри, посміхаючись, він говорив: «Сідай ось тут і слухай, я тобі зараз щось цікаве прочитаю». При цьому очі його світилися добротою. Помираючи, свої книги дід віддав Василеві.  Батько змайстрував хлопчикові красиву скриньку, де він зберігав найціннішу літературу: твори Франка, Гоголя, Лесі Українки, Достоєвського.

 Влітку Василько разом із батьками працював у колгоспі: помагав скирдувати солому, збирав колоски.  Ріс хлопчик жвавим і допитливим. Змалку любив малювати. На той час зошити, фарби й пензлі можна було придбати тільки за лікарські рослини. Та бажання малювати було таке сильне, що хлопець цілими днями пропадав у лісі. За склянку насіння акації одержував два зошити, а за фарбами ходив пішки аж у Кременчук (тридцять п’ять кілометрів).

 Протягом  1926 – 1933 років Василь навчався в семирічній школі. Туди він  приходив задовго до початку уроків і займався з учнями (однокласниками), яким важко давалась математика. Одного разу, повертаючись зі школи, Василь побачив гурт дітей (десь із двадцятеро) віком трьох – семи років. Йому захотілося погратися з ними, і він почав учити їх ліпити снігову бабу. Усі веселилися, сміялися, раділи. Наступного дня малюки під школою вже чекали свого друга. І так було кожного дня. Василь  спеціально не організовував дітей, щоб їх зацікавити, це виходило в нього само собою. Мабуть, це був початок його учительського шляху. Мати змалку спонукала хлопця  до вчительської роботи: «Ти розумієш, Васильку, у тебе є хист, дар, талант учителя. Тим людям, у яких немає такого покликання, не варто обирати професію вчителя. А тим, у кого воно є, не варто його губити».

Після закінчення школи, у 1934 році, він вступає на педагогічні курси учительського інституту в Кременчуці, а потім навчається в ньому на факультеті української мови і літератури. Дорого далася ця наука. Одного разу, повертаючись  в хуртовину додому, знесилений, він ледве не замерз під скиртою соломи. Як наслідок цього – запалення легень, плеврит. Лікарі, любляча мати доклали всіх зусиль, щоб поставити його на ноги. Та через хворобу, у 1935 році, Василь залишив навчання в інституті  і пішов на с свій хліб.

Сімнадцятирічним юнаком Сухомлинський – учитель мови і літератури – переступив поріг   школи , в якій донедавна вчився сам. Заочно продовжував навчатися у Полтавському педагогічному інституті. Війна відірвала його від улюбленого заняття. У бою під Ржевом, у 1942 році, був тяжко поранений. Ворожий осколок уп’явся йому в груди і сховався біля серця. Понад чотири місяці політрук Сухомлинський лікувався в евакогоспіталях. Після лікування його комісували. У невеликому селищі Ува в Удмуртії він працював директором школи до 1944 року. Тут одружився з Ганною Іванівною Дев’ятовою. Як тільки було звільнено Україну, подружжя повернулося на Батьківщину. З 1944 до 1948 року педагог працює завідувачем Онуфріївського районного відділу народної освіти.

З 1948 року і до останніх днів свого життя Василь Олександрович працював у середній школі в Павлиші . За два тижні до початку навчального року він вирішив познайомитися зі своїм шостим класом. Пройшовся по домівках, але нікого не застав. Матері знизували плечима, мовляв, хто його знає, де носить їхні чада. Можливо, біля річки, за селом. Так і є. Ватага хлопчаків грали у «війну». Молодий учитель одразу ж поринув і собі в гру. А коли всі  натомилися, заполонив юні душі захоплюючими розповідями про Хмельницького, про героїв громадянської війни. Так і подружилися. Навіть сам директор дивувався: невже це шостий клас, завжди такий непосидючий, так старанно працює на пришкільній ділянці? І що наговорив дітям цей Сухомлинський?

Понад тридцять п’ять років працював Василь Олександрович учителем і директором школи. Все його трудове життя було присвячено школі, дітям. Працював він самовіддано, невтомно і виснажливо. До самозабуття, до самозречення, забуваючи про час, потребу відпочити, подбати про своє здоров’я. За його влучним висловом, «ніколи не належав самому собі, своїм інтересам, тим паче, забаганкам». Несподівано для себе (бо ніде правди діти, ніколи про те не думав, а просто працював) і, можливо, для багатьох інших став авторитетним ученим. До його думок прислухалися відомі науковці, як у нашій країні, так і за кордоном. Сухомлинський – заслужений вчитель УРСР, Герой Соціалістичної Праці. Це справді людина полум’яного серця, видатний педагог сучасності. Тридцять два роки вів педагогічний щоденник, у якому записував свої спостереження за поведінкою дітей. А потім його роздуми виливалися на папір і ставали книгами, статтями. Для наймолодших він написав близько 1500 художніх мініатюр – казок, оповідань, легенд, притч, новел. Найчастіше звертався Сухомлинський до жанру казки, можливо, ще й тому, що любив у казковій формі про всі речі оповідати своїм дітям – Сергійкові й Олі.

ТВОРИ ДЛЯ ДІТЕЙ

У спогадах Ганна Іванівна Сухомлинська, дружина письменника, повідомляє, що перші казки Василь Олександрович почав складати для своїх дітей у 1949 році. Першою була казка «Горобець». А потім були казки, оповідання, притчі, легенди для павлиських  школярів. Це були розповіді про природу і тварин, про вчинки дітей і дорослих, про минуле і сучасне. Вони лягли в основу «Хрестоматії з етики», п’ятитомного машинописного збірника  (українською та російськими мовами), призначеного для виховних бесід зі школярами різного віку.

 Що ж спонукало В.О. Сухомлинського взятися за написання творів для дітей? Адже Павлиська середня школа мала величезну бібліотеку. Крім того, Василь Олександрович дозволяв користуватися учням і власною бібліотекою, в якій нараховувалося близько  двадцяти тисяч книг. Відповідь одна: у педагога була велика внутрішня потреба в цьому. Його не влаштовували читанки, в яких відчувався брак творів на морально – етичні теми. Для вирішення проблеми моральності він використав педагогічну етику - науку про формування моральних основ особистості, надаючи при цьому велику увагу проблемі виховання школярів засобами слова. Через художні образи Василь Олександрович  формував у підростаючого покоління найкращі людські якості: чемність, скромність, сердечність.  Тому і з’явилася «Хрестоматія з етики для читання учням Павлиської середньої школи». Лише через два десятиліття після смерті Василя Олександровича «Хрестоматія з етики» вийшла окремою книгою у видавництві «Педагогика»  в Москві (1990 р.). Його упорядкувала дочка великого педагога Ольга Василівна Сухомлинська.

За життя Василь Олександрович мав велику надію на те, що його твори будуть надруковані і прикладав для цього максимум зусиль. Він підготував чудову збірку казок та оповідань українською мовою і надіслав їх у видавництво «Веселка». Проте звідти він одержав негативний редакційний висновок, не зважаючи на те, що мав позитивну рецензію Станіслава Тельнюка. Отож, перлини дитячої літератури, які були написані для українських дітей рідною мовою, не могли пробити стіни заздрощів і байдужості. Лише в російському перекладі з’являються його оповідання в журналі «Дошкольное воспитание», «Мурзилка». Тільки частина дитячих творів була опублікована українською мовою в журналах «Малятко» та «Барвінок».

В останні роки свого життя Василь Олександрович підтримував дружбу з відомим білоруським письменником, редактором дитячого журналу «Вяселка» Василем Віткою. На сторінках  цього дитячого видання Сухомлинський вперше виступив як автор чудових оповідань для найменших. Через деякий час український педагог з Павлиша надіслав до редакції білоруського журналу рукописи своїх оповідань для дитячої збірки.  На превеликий жаль, В. О. Сухомлинський так і не побачив свою першу збірочку «Голубые журавли», яка вийшла друком у 1971 році. До неї ввійшло 110 оповідань педагога – письменника. Весь тираж, 22 тисячі примірників, був розкуплений у Білоруській РСР за кілька днів. Батьки й педагоги вбачали в книзі своєрідну хрестоматію морально – етичного виховання. Маленькі читачі знайшли у збірці чудові пригоди свого дитинства. Герої цих оповідань – звичайні дівчатка й хлопчики, які в різних життєвих ситуаціях виявляють ті чи інші риси характеру.

Пізніше в московських виданнях з’являються такі збірки, як «Поющее пёрышко» (1974 р. ) та «Пусть будет Соловей и Жук» (1977 р.). Нарешті, у 1978 році українські малюки отримали чудову збірку «Гаряча квітка», яку впорядкувала дружина Г. І. Сухомлинська. У 1981 році у видавництві «Веселка» побачила світ ще одна збірка для дошкільнят «Куди поспішає мурашка», потім - «Яблоко и Рассвет» (М., 1984), «Пшеничний колосок» (К., 1985). У 1991 році дитяча література поповнилася ще однією чудовою книжкою казок та оповідань В. О. Сухомлинського – «Казки Школи під Голубим Небом». Її впорядкувала О. В. Сухомлинська, а прекрасні ілюстрації підготувала художник М. В. Перевальська. Видання збірки «Чиста криниця», що вийшла друком у видавництві «Веселка» у 1993 році, стало можливим завдяки сучасним дослідникам творчості видатного педагога Ольги Сухомлинської та письменника Дмитра Чередниченка. До цієї збірки ввійшла 461 мініатюра педагога. Знайшли свого читача і збірки притч, казок та оповідань «Вогнегривий коник» (К. : Вікар, 2007) та «Квітка сонця» (Х. : ВД «Школа», 2009).

 ТВОРЧИЙ ДОРОБОК В. О. СУХОМЛИНСЬКОГО

Сільський педагог своєю невтомною працею, яскравим творчим горінням заслужив високе визнання і шану  сучасників та нащадків.

Людину звеличує її праця, Ініціатива, творчий запал, національна свідомість, справжній патріотизм – це вимога нашого часу. Дерзай, твори, не зупиняйся на досягнутому!

Мудрий педагог лишив своїм нащадкам 10 моральних заповідей про те, чого не можна робити:

1.       Не можна ледарювати.

2.       Не можна сміятися над старістю і старими людьми; про старість треба говорити тільки з повагою.

3.       Не можна заходити в суперечку з шанованими людьми, зокрема, старшими від себе.

4.       Не можна виявляти невдоволення тим, що в тебе немає якоїсь речі.

5.       Не можна допускати, щоб мати давала тобі те, чого вона не бере собі.

6.       Не можна робити того, що осуджують старші.

7.       Не можна залишати старшу рідну людину самотньою.

8.       Не можна збиратися в дорогу, не спитавши дозволу і поради у старших.

9.       Не можна сидіти, коли стоїть доросла, особливо літня,  людина, тим паче жінка.

10.   Не можна сідати до столу, не запросивши старшого.

Талановитий педагог прагнув, щоб дитина назавжди полюбила рідне материнське слово, щоб воно збагатило душу, запульсувало джерельцями думки,  поєднало покоління, адже, як писав Сухомлинський, через посередництво слова дитина стає сином свого народу.

На найвищий щабель своєї педагогічної творчості В. Сухомлинський піднявся у шістдесяті роки. Саме тоді з особливою виразністю і силою виявився його яскравий і самобутній талант педагога – дослідника і педагога – публіциста, саме у ті роки він написав найкращі книги, статті, художні твори «Павлиська середня школа», «Серце віддаю дітям», «Як ми виховували мужнє покоління», «Духовний світ школяра», «Праця і моральне виховання», «Моральний ідеал молодого покоління», «Сто порад учителеві», «Батьківська педагогіка». Після смерті педагога окремими виданнями вийшли праці: Народження громадянина», «Методика виховання колективу»(1971), «Розмова з молодим директором школи» (1973), «Листи до сина» (1978).

БЕСІДА ПО КНИЗІ ІВАНА ЦЮПИ «ДОБРОТВОРЕЦЬ»

                Письменник Іван Цюпа присвятив В. О. Сухомлинському повість «Добротворець». Зі сторінок книжки Сухомлинський постає як людина  й педагог в усій своїй чарівності високого обдарування. Він – особистість, наділена рідкісними душевними якостями:  привітний, уважний, чуйний, доброзичливий, скромний, щирий у ставленні до своїх колег.   Водночас -  ерудит, енциклопедист, енергійний, діяльний та принциповий. Відзначався великою вимогливістю, передусім,  до себе.

                Василь Олександрович дуже любив і поважав свою матір Оксану Юдівну. Часто ходив її провідувати (а жила вона за 7 км, в сусідньому селі).

                Це було перед жіночим святом. Стояла холодна погода. Василь Олександрович зібрався до неньки. Обережно загорнув зірвані в оранжереї нарциси і сховав їх під пальто. Пішов в дорогу, хоча трішки перехворів.

                «Мати зустріла його на порозі, ніби знала, що він прийде.

-          Синочку! Як же  це ти! Чи не трапилося чого?..

-          Ні, мамо. Прийшов у гості. Хочу привітати вас з жіночим святом.

Простяг матері білі нарциси.

-          Боже, то це мені? Ніби я пані яка…

-          Ви дорожча і краща за будь – яку паню, мамо…

Вона взяла той букетик у темні натруджені руки, на очах виступили сльози.

-          То ходімо ж до хати, сину.

В хаті син витяг з портфеля теплу вовняну хустку, накинув матері на плечі.

-          Носіть, мамо, на здоров’я.

-          Спасибі тобі, синку, за твою добрість…»

                Повість Цюпи охоплює в часі життя і діяльність Сухомлинського від народження й до останку. Не можна без душевного хвилювання читати про останні дні педагога. Підірване на війні здоров’я особливо підупало навесні 1970 року. Уже смертельно хворий, Василь Олександрович не тільки не полишає роботи, а й до останніх хвилин живе і турбується школою, дітьми, вчителями, їхніми клопотами та проблемами. А тим часом сили невідворотно танули… Жаль і туга огортали серце. Адже ще багато лишилося нереалізованих творчих задумів. Скільки ще хотілося б написати книг! Та й треба конче побудувати нове приміщення школи, завершити розпочатий експеримент про ранній розумовий розвиток дитини, захистити докторську дисертацію, до якої все вже готове. Відчував, що міг зробити значно більше, ніж зробив. Нестерпно важко розлучатися з вимріяним, виношеним… Старенька мати, дізнавшись про недугу сина, принесла з Омельника пиріжків з калиною, які він так любив у дитинстві. І не здогадувалася, що вони останні.

                Спадають, наче мажорний словесний реквієм, заключні авторські рядки «Ні, казка, як і пісня, не має кінця. І  життя його не закінчилося у той скорботний вересневий день. Він живе у доброті справ своїх, в серцях своїх вихованців, у буйному розвої свого саду, у ярих сходах щедрої ниви, яку засіяв золотим зерном, і у вічному блакитному громі…»

     

ВИСЛОВИ  В. СУХОМЛИНСЬКОГО

«Бібліотека – це, насамперед, книжки»;

 «Знай, бережи, збагачуй велике духовне надбання свого народу – рідну українську мову. Це мова великого народу, великої культури»;

«Казка – благородне і нічим не замінне джерело виховання любові до Вітчизни. Казка виховує любов до рідної землі вже тому, що вона – творіння народу, створені народом казкові образи, що живуть тисячоліттями, доносять до серця і розуму дитини могутній творчий дух народу»;

«Казка – це, образно кажучи, свіжий вітер, що роздмухує вогник дитячої думки й мовлення»;

«Книга була і буде однією із провідних сил виховання, а читання повинно стати головною духовною потребою людини»;

 «Людина народжується на світ не для того, щоб зникнути безвісною пилинкою. Людина народжується, щоб лишити по собі слід вічний»;

 «На любові до дітей тримається світ»;

«Найвище щастя і радість для кожного з нас – спілкуватися з людьми»;

«Незамінним джерелом знань і невичерпним джерелом твого духовного багатства є книжка»;

«Однією з істин є безмежна віра у виховну силу книжки»;

«Слово – це найтонший різець… Вміти користуватися ним  - найвище мистецтво. Оволодіваймо ж цим різцем так, щоб з-під наших рук виходила тільки краса»;

«Ставлення до матері, батька, дідуся, бабусі, братів, сестер є випробування людяності»;

«Читання – це віконце, через яке діти  пізнають світ і самих себе»;

«Щоб підготувати людину духовно до самостійного життя, треба ввести її в світ книжки»;

«Як музикант не може жити без того, щоб не брати до рук свого улюбленого інструмента, так мисляча людина не може жити без перечитування улюблених книжок»;

ТВОРИ В. СУХОМЛИНСЬКОГО

Сухомлинський В. О. Вибрані твори. В 5 – ти т. / В. О. Сухомлинський. – К. : Рад. школа, 1976. – 5 т.

Сухомлинский В. А. Как воспитать настоящего человека / В. А. Сухомлинский. – К. : Рад. Школа, 1975. – 236 с.

Сухомлинский В. А. Мудрость родительской любви / Сост. А. И. Сухомлинская / В. А. Сухомлинский. – М. : Мол. гвардія, 1988. – 304 с. – (Б – ка  для родителей).

Сухомлинський В. О. Народження громадянина / В. О. Сухомлинський. – К. : Рад. школа, 1970. – 288 с.

Сухомлинский В. А. О воспитании / Сост. С. Соловейчик / В. А. Сухомлинский. – М. : Политиздат, 1982. – 270 с.

Сухомлинский В. А. Письма к сыну / В. А. Сухомлинский.  – М. : Просвещение, 1979. – 96 с.

Сухомлинский В. А. Сердце отдаю детям / В. А. Сухомлинский . – К. : Рад. школа, 1974. – 288 с.

ТВОРИ ДЛЯ ДІТЕЙ В. СУХОМЛИНСЬКОГО

Сухомлинський В. О. Вогнегривий коник: Казки. Притчі. Оповідання. / Упоряд. і передм. О. В. Сухомлинська / В. О. Сухомлинська. –К. : Вікар, 2007. – 200 с.: іл. –(Скарби української літератури).

Сухомлинський В. О. Гаряча квітка : Оповідання та казки / В. О. Сухомлинський. – К. : Веселка, 1978. – 102 с.

Сухомлинський В. О. Казки Школи під Голубим Небом: Казки, притчі, оповідання / В. О. Сухомлинський. – К. : Рад. школа, 1991. – 192 с.

Сухомлинський В. О. Квітка сонця: Притчі, казки, оповідання / В. О. Сухомлинський. – Х. : ВД «Школа», 2009. – 240 с.

Сухомлинський В. Куди поспішали мурашки : Казки / В. Сухомлинський. – К. : Веселка, 1993. – 20 с.

Сухомлинський В. О. Пшеничний колосок : Оповідання та казки / Упряд. Г. Сухомлинська / В. О. Сухомлинський. – К. : Веселка, 1985. – 32 с

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

Андрєєва С. Учитель добра і краси : (Свято в початковій школі) / С. Андрєєва // Початкова школа. – 2012. - №9. – С. 25 – 27.

Бородіна Н. В. Серце віддане дітям / Н. В. Бородіна // Шкільна бібліотека. – 2008. - №3. – С. 46 – 48. – (Масова робота шкільної бібліотеки).

Василь Сухомлинський : (1918 – 1970) //               Одинцова Г. 120 розповідей про письменників / Г. Одинцова, М. Кодлюк. – К.,2006. – С. 141 – 142.

Він віддав серце дітям : Методичні поради до річниці від дня народження В. О Сухомлинського // Шкільна бібліотека. - 2011. -  № 8. – С.23 – 32.

Іваницька Д. У дитинстві кожен є поетом: дитина і книжка в «школі радості» Василя Сухомлинського / Д. Іваницька // Світ дитячих бібліотек. – 2009. - №1. – С. 27 – 29.

Колективний урок на тему: «Подорож до світу маленьких казок В. О. Сухомлинського: [ Підбірка фрагментів масових заходів дописувачів часопису ] // Розкажіть онуку. – 2008. – С. 30 – 43.

Кравцова Н. М. В. О. Сухомлинський про виховання книгою : Виступ на педагогічних читаннях / Н. М. Кравцова // Шкільна бібліотека. – 2010. - № 8. – С. 73. – (Бібліотека – педагогам).

Люлька Л. С. До невичерпного джерела творчості В. О. Сухомлинського / Л. С. Люлька, Т. П. Ядвіжена // Розкажіть онуку. – 2004. - № 22 – 23. – С. 72 – 74.

Ободовська В. Сім’я, родина – школа душевності й чуйності / В. Ободовська // Все для вчителя. – 2005. – №17. – С. 23 – 24.

               Решетняк Н. В. Казки школи над Голубим Небом: Усний журнал / Н. В. Решетняк, А. В. Гурець // Шкільна бібліотека. – 2010. - № 8. – С. 74 – 76.

                «Серце віддаю дітям» : Василь Сухомлинський (1918 – 1970)// Все для вчителя. – 2008. – № 2. – С. 17. – (Педагог на всі часи).

                Цюпа І. Василь Сухомлинський: (Добротворець) /І. Цюпа. – К. : Видавництво ЦК ЛКСМУ «Молодь», 1973. – 334 с. – (Серія біографічних творів «Життя славетних»)

                «Я ніколи в житті не належав собі» :    [ До 90 – річчя від дня народження В. О. Сухомлинського] // Шкільна бібліотека. – 2008. - № 4. – С.17 – 19.

                                                                         Матеріал підготувала Валентина Зінченко