котик

середу, 1 квітня 2020 р.


Книжечка чекає друзів
Сьогодні, на жаль, наша бібліотека зачинена, як і всі в Україні. А ви нудьгуєте, не знаєте чим зайнятися? Книжки з вашої домашньої книжкової полиці всі прочитані? Може, саме час звернутися до  книжок  класиків світової літератури?  


Де їх узяти? Передивися книжки на полицях родинної бібліотеки, запитай поради в батьків. Можливо, знайдеться  щось захоплююче і для тебе. А ні, то давай скористаємося порадами Всеволода Нестайка щодо кращих зразків художньої літератури світу для підлітків.

Книжку «Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі» Мігель де Сервантес написав у 1605 році. На той час лицарські романи були чимось на зразок сьогоднішніх мильних опер: геть не реалістичні, банальні, але від них не можна було відірватися. Алонсо Кіхано, незаможній іспанський дворянин, обожнював лицарські романи. Читав їх день у день, один за одним, доки зрештою сам не почав вірити в те, що він лицар. Він назвав себе Дон Кіхотом, обрав собі даму серця, змайстрував лицарський шолом, надів старі іржаві обладунки, осідлав коня і рушив на пошуки пригод разом із новообраним зброєносцем – огрядним селянином Санчо Пансою. В лицарській гарячці Дон Кіхот атакує ворожу армію (отару овець), бореться з велетнями (вітряками), поцуплює шолом (мідний таз для гоління) і проливає багато крові (червоного вина) в сутичці з декількома бурдюками для вина, а в служниці з заїжджого двору вбачає закохану в нього дочку господаря замку. Санчо Панса вважає ці витівки суцільним божевіллям, але теж бере в них участь. Прості  люди не  сприймають подвиги самопроголошеного лицаря. Частіше Дон Кіхотові «дістається на горіхи», аніж слави.  Повернувшись до рідного села, Дон Кіхот вирішує стати пастухом, але незабаром він захворів. Його розум став яснішим. І він уже не був Дон Кіхотом, а Алонсо Кіхано, який проклинав лицарські романи. Дон Кіхот помер. І сталося це зовсім не по -  лицарськи.
 Скажу наперед,  книжку Сервантеса читати нелегко. Як не крути, а мова,  гумор і сама історія старомодні. Адже написана вона 415 років тому. Та в серії книжок  «Всеволод Нестайко радить прочитати» вийшов скорочений варіант світового шедевру, адаптований для дитячого читання.


      Пригодницький роман Данієля Дефо «Робінзон Крузо» вам теж краще читати в адаптованому для дітей варіанті. З раннього дитинства Робінзон Крузо більш за все любив море. Одного разу  він вирішив здійснити подорож до Гвінеї по золотий пісок та слонячу кістку. Ця подорож закінчилася аварією біля невідомого острова. Робінзон Крузо опинився сам на безлюдному острові. Зрозумівши це, він дістав з корабля найнеобхідніші речі. Знайшов житло - печеру.   Почав полювати на  диких кіз. З часом він дедалі краще дає собі раду: будує укрите й захищене житло, вирощує рис та ячмінь, вчиться випікати хліб, шити одяг, теслярувати. Приручає й вирощує кіз, стає дедалі винахідливішим, крок за кроком повертаючи собі втрачену цивілізацію. Щодня Робінзон вирубує насічки на дерев’яному хресті, який сам змайстрував, щоб не втратити лік дням. Веде щоденник, доки не закінчується чорнило, яке він дістав серед уламків корабля. Одного дня Робінзон визволяє полоненого тубільця від канібалів, називає його П'ятницею. Через 28 років Робінзона Крузо рятують з острова, і він повертається назад до Англії.  

Ще одна, аж ніяк не дитяча книжка – роман Джонатана Свіфта «Подорож Гуллівера». Герой роману – Лемюель Гуллівер – мореплавець. Часто його корабель терпить лихо, і головний герой опиняється в дивовижних країнах.
Першою дивовижною країною, куди він потрапив, стала Ліліпутія. Після аварії корабля мандрівник опиняється на березі. Його зв’язали крихітні чоловічки розміром не більше мізинця. Переконавшись у тому, що Людина-Гора налаштований миролюбно, йому знаходять житло, приймають спеціальні закони безпеки, забезпечують харчуванням. Сам глава держави ліліпутів виходить на розмову з Гуллівером. У ході бесіди імператор  розповідає про війну з сусідньою державою. Гуллівер в подяку за теплий прийом вирішує допомогти маленьким людям. Весь ворожий флот він притягує до затоки, на березі якого живуть ліліпути. За цей вчинок його нагородили найвищою нагородою в державі.  Та в  один прекрасний день він стає неугодний імператору, і героєві доводиться емігрувати до  сусідньої держави. Але і в сусідній державі Гуллівер стає тягарем… Адже їсть він багато… Тоді герой споруджує човен і пливе у відкрите море. Під час подорожі випадково зустрічає судно, що належить Англії, і повертається додому.
Гулліверу вдома не сидиться, його знову  кличе вітер мандрів. Він знову відправляється в плавання і потрапляє в Бробдінгнег – державу велетнів. У цій країні Гуллівер теж потрапляє до королівського двору. Король Бробдінгнега, мудрий, великодушний монарх, дбає про добробут своїх підданих. Гуллівер, волею морських хвиль перетворений в ліліпута, стає улюбленою іграшкою Гламделкліч – королівської доньки. Вона створює всі умови для його життя. Їй цікаво спостерігати за своєю живою іграшкою, а йому прикро і навіть, часом, боляче від ігор. Герой рветься додому, до своїх рідних. Випадок допомагає йому: гігантський орел підхоплює його іграшковий будиночок і відносить в море, де Лемюеля знову підбирає корабель з Англії.
            У третій частині Гуллівер потрапляє на літаючий острів Лапута, а потім спускається в столицю цього острова, яка розташована на землі. Що ж впадає в очі мандрівникові? Це страшна бідність. Але, як не здасться дивним, в цьому світі розрухи і хаосу можна виокремити острівці, де процвітає добробут і порядок. Чому ж так відбувається? Такий стан речей зумовлено реформами уряду країни, які ніяк не покращують життя простих громадян. Майже всі люди – академіки. Вони так захоплені своїми дослідженнями, що не помічають нічого навколо. Біда академіків у тому, що їх наукові проекти не були втілені в життя. Наукові відкриття «відкриті» тільки на папері. Тому країна занепадає…. Мандрівник подорожує незвичайними, але  безпечними островами і повертається  через Японію назад до Англії.
         У четвертій, заключній частині роману, в результаті змови на кораблі Гуллівер потрапляє на  невідомий острів. Він зустрічає чудернацьких істот, злісних і мерзенних істот – йеху, якими керують розумні й доброчесні гуїнгнми. Гуїнгнми – це розумні коні. Гуллівер захоплюється ними, та вони відносяться до нього насторожено. Гуллівер повертається до Англії, однак волів би жити не з людьми, а з кіньми.
        

         А як ви ставитеся до історичних романів? Схвально? Тоді раджу один з перших у світі історичних романів – «Айвенго» Вальтера Скотта. Англія,  XІІ століття; нормани панують над англосаксами; середньовічний хаос. На тлі цих подій хрестоносець Айвенго потрапляє в різноманітні пригоди. На одному турнірі він зазнає поранення, після чого його доглядає єврей Ісаак і його донька Ребекка. Потім їх усіх беруть у полон і увязнюють у замку Торкіль-стоун. На замок нападає Робін Гуд, лицар-тамплієр Бріан де Буа-Гільбер тікає з Ребеккою до обителі свого ордену, де дівчину звинувачують у чаклунстві.  Щоб прояснити ситуацію, призначено поєдинок. У бій вступабть Айвенго та лицар тамплієрів. Бріан де Буа-Гільбер програє, Ребекка їде з країни, Айвенго одружується.

        

           Середньовічне життя Франції описано в романі Віктора Гюго «Собор Паризької Богоматері». Париж.    XV століття. Потворного Квазімодо малюком підкидають на поріг Собору Паризької Богоматері. Архідиякон Клод Фролло бере Квазімодо під свою опіку та згодом призначає його дзвонарем Собору. Одного дня Фролло закохується в циганку Есмеральду. За наказом опікуна Квазімодо викрадає Есмеральду, в яку й сам закохується, але горбаня ловлять і саджають до в'язниці. Врода дівчини зачаровує також і Феба, капітана лучників короля. Не важко здогадатися: Клод Фролло намагається вбити Феба. В замаху звинувачують Есмеральду. ЇЇ засуджують до смертної кари через повішення. Квазімодо зіштовхує Фролло із дзвіниці собору і сам зникає. За два роки після подій було знайдено два скелети: один стискав в обіймах другий. З опису стає зрозуміло, що вони  належать Есмеральді та Квазімодо. Цей історичний роман має все, що можна собі уявити: середньовічне життя, нещасливе кохання, смерть і вбивство.


Ще один міжнародний бестселер – «Хатина дядька Тома» Гаррієт Бічер-Стоу. Плантація в Кентуккі, близько 1840 року. Артурові Шеблі терміново потрібні гроші, і він змушений продати свого вірного раба Тома. Спершу невільник потрапив у Новий Орлеан до люб’язного Августина Сент-Клера, який пообіцяв звільнити Тома. Але згодом Сент-Клер раптово помер, і його дружина продала своїх рабів, в тому числі й Тома. Новий власник поводися з  рабами жорстоко. Том допоміг утекти одній рабині, після чого його дуже побили. Коли приїхав син Артура Шеблі, щоб викупити дядька Тома з рабства, старий якраз помирав від поранень.
Роман було опубліковано за десять років перед Громадянською війною в США. І це був вирішальний твір в історії боротьби з рабством. Кажуть, що Авраам Лінкольн 1862 року звернувся до Гаррієт Бічер-Стоу зі словами: «Отже, це ви та маленька жінка, яка написала книжку, що розпочала цю війну!».
        

     Твір Чарльза Діккенса «Пригоди Олівера Твіста» аж ніяк не належить до дитячої літератури, хоча головним героєм його є дитина. Життя добросердечного хлопчика Олівера Твіста сповнене злиднів та нещасть. Його мати помирає одразу після пологів, і Олівера віддають на виховання літній бездушній жінці. На дев'ятий день народження хлопчика поміщають у робітничий будинок. Потім Олівера бере до себе парафіяльний трунар. Хлопчик, зчепившись із його підмайстром, отримує незаслужене покарання  і втікає до Лондона. В столиці Олівер потрапляє до рук злодія Фейгіна та його банди малолітніх кишенькових злодюжок. Під час однієї з «вилазок» хлопчаки обкрадають містера Браунлоу. В скоєному  містер підозрює Олівера. Цього разу Твісту вдається довести свою непричетність, і містер Браунлоу забирає хлопця до себе. Але до щасливого кінця далеко.

        
           Марк Твен написав захопливий і сповнений гумору роман «Пригоди Тома Сойєра». Дія відбувається в середині ХІХ століття в одному з штатів США - Міссурі. Сирота Том живе разом зі своїм зведеним братом Сідом у тітоньки Поллі. Том – хлопчик-непосида, чия голова аж кишить ідеями. Він постійно зачинає  якісь витівки, за які йому неабияк влітає. Однієї ночі Том та його друг Гекльберрі Фінн (мати в нього померла, а батько – алкоголік)  стають свідками того, як злий індіанець Джо вбиває сільського лікаря, а підставляє так, ніби це скоїв волоцюга Маф Поттер. Поттер опиняється за гратами. Том і Гек співчувають чоловікові, але через те, що бояться індіанця Джо, вони замовчують правду. Проте на судовому засіданні в справі Мафа Поттера Том усе-таки заявляє, хто справжній убивця. Та індіанець Джо тікає. Далі відбуваються всілякі пригоди й витівки, і врешті настає захоплива кульмінація: Том і його подруга Беккі Тетчер заблукали в печері, де якраз переховувався індіанець Джо. На щастя, він не впізнав Тома. Знесилені від голоду Том і Беккі кінець кінцем вибираються назовні. Щоб більше ніхто випадково не заблукав у печері, вхід до неї перекривають, про що Том дізнається згодом. А от індіанець Джо таки помер від голоду в тій печері. Том і Гек знайшли скарб і розбагатіли. Одна добра вдова усиновила Гека. Звичайно, вільнолюбивий Гек довго  на місці не всидить і  втече на пошуки нових пригод. Та це вже інша книжка – «Пригоди Гекльберрі Фінна». Отож,   цікавого вам читання.

        

     А як ви ставитеся до пригод скарбошукачів? Полюбляєте? Тоді зверніть увагу на книжку Роберта Луїса Стівенсона «Острів скарбів». Карта скарбів, повний відважних моряків корабель, одноногий кок, хитрий юнга – першокласний набір для пригодницького роману. Ніхто не підозрює, що частина команди, а це пірати на чолі з коком Довгим Джоном Сільвером, прагнуть самі заволодіти коштовностями й позбутися чесних людей – сквайра Трелоні, доктора Лівсі, капітана Смоллета  та юнги-оповідача Джима Гокінса, яким доведеться виявити неабияку мужність, винахідливість і людяність, щоб не стати жертвами підступних і жадібних піратів. Наприкінці оповіді скарб дістається Сільверу, але й декілька порядних моряків отримують свою частку, зокрема, і Гокінс.

        
       А ця книжка, мабуть, більше зацікавить дівчат! Головна героїня роману Шарлотти Бронте «Джейн Ейр» - сирота, яка зростає в будинку свого дядька поряд із жахливими родичами. Потім вона потрапляє в не менш жахливе місце - в Ловудську школу-інтернат для дівчаток. Там суворий режим, холодно, ще й годують погано. Незважаючи на такі обставини, Джейн, закінчивши школу, і надалі працює там учителькою. Але дівчина прагне змін. І влаштовується гувернанткою в маєток Торнфілд, де піклується про позашлюбну доньку містера Рочестера. Чоловік закохується в Джейн, і вони планують одружитися. Перед самим вінчанням Джейн стає відомо, що Рочестер уже одружений з божевільною Бертою Мейсон, яку він утримує у своєму домі. Нажахана Джейн тікає світ за очі й стає сільською вчителькою. Вікарій пропонує Джейн поїхати з ним до Індії в місіонерську подорож, певна річ, спочатку одружившись. Та раптом любляче серце Джейн нагадує їй про Рочестера, і вона поспішає назад у Торнфілд. На місці маєтку – руїни  після пожежі. У пожежі Берта загинула, а Рочестер став сліпим, бо намагався врятувати дружину з вогню. Джейн доглядає за ним. Вони одружуються. В них народжується дитина. А за кілька років у Рочестера навіть відновився зір. 

              
      П’єса «Пігмаліон» — одна з найвідоміших у доробку Джорджа Бернарда Шоу. В основу твору автор поклав античний міф про скульптора Пігмаліона, який вирізьбив із мармуру Галатею — жінку такої вроди, що сам закохався в неї та умовив олімпійських богів оживити статую. Та Шоу подає свій варіант історії. Все починається з того, що професор фонетики Гіггінс побився об заклад із своїм приятелем полковником Пікерінгом. Об’єктом парі стала квіткарка Еліза Дуліттл. За шість місяців Гіггінс має навчити грубіянку Елізу вимові, яка притаманна вищим колам лондонського суспільства, і перетворити її на справжню леді. Тижні тренувань – і справа успішно просувається. З попелюшки Еліза перетворюється на зразкову леді з бездоганним акцентом та  закохується в Гіггінса, який натомість сприймає її лише як об’єкт дослідження. Наприкінці Еліза одружується з незаможним Фредді й разом з ним відкриває квіткову крамницю. 

        
         «Портрет Доріана Грея» Оскара Уальда є одним із небагатьох творів світового рівня, який знає фактично кожен. Художник Безіл Голворд малює портрет молодого і вродливого Доріана Грея. Милуючись своїм портретом, Доріан висловлює бажання, щоб портрет старів, а він завжди залишався молодим. З  того часу жодної зморшки не з’являлося на вічно юному обличчі джентльмена  Грея, який жив у пороці й розпусті, а старів і вмирав його портрет. Невдовзі про нього пішли розмови. Та Доріана ці балачки не цікавлять. Він ховає подалі свій портрет, який стає дедалі відразливішим і старішим. Роки по тому до Доріана навідується художник Безіл, щоб поговорити з ним про все на совість. Доріан звинувачує Безіла у всіх бідах, перестає себе контролювати й убиває художника ножем. Доріан пускається берега. Опіум, галюцинації, панічна атака. Персонаж вирішує розпочати життя спочатку і знищити свій портрет. Та коли він заганяє ніж у картину, то убиває самого себе. Слуги Доріана спершу не впізнають його. Увесь у зморшках, вимарнілий. А на портреті видніється їхній господар «в усьому блиску його чарівної юності і вроди». 

         Шановні наші читачі – підлітки, до закінчення карантину та візиту до найближчої бібліотеки ще довго, тож спробуйте звернутися до світової класичної літератури, яка, певно, стоїть на полицях родинної бібліотеки. До речі, всі  рекомендовані вище книжки були або і зараз внесені до шкільної чи позашкільної програми старшокласників.
Валентина Зінченко, заст. директора Миргородської ЦБС


Немає коментарів:

Дописати коментар